«Я хочу быть понят своей страной…»

У великого російського поета XIX століття М. О. Некрасова є чудові слова:

Кто живет без печали и гнева,

Тот не любит отчизны своей.

Поет Володимир Маяковський жив із «сумом і гнівом» і любив палко свою вітчизну.

Мотиви суму, незадоволеності, самотності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох творах його любовної лірики.

Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражав незвичний зміст і приголомшуюча поетична новизна, — те, що лякало сучасну йому критику, яка не бажала зрозуміти і пояснити цю новизну.

Світ не розкриває свої таємниці перед поетом, і він спантеличено запитує:

Послушайте!

Ведь, если звезды зажигают —

значит — это кому-нибудь нужно...

Значит — это необходимо,

чтобы каждый вечер

над крышами

загоралась хоть одна звезда?!

Недосконалість життєвого устрою, різка невідповідність мрії і дійсності породжували здивовані запитання.

Вірш із назвою «Нате!» знайшов свого адресата і зробив саме ту дію, на яку автор міг розраховувати.

Також у розладі з дійсністю і мріями про майбутнє народилися і рядки, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його творчість:

Грядущие люди!

Кто вы?

Вот —я,

весь

боль и ушиб!

Вам завещаю я сад фруктовый

моей великой души!

Це голос молодого Маяковського. Звернемо ж увагу на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він «весь» — «боль и ушиб» — повертає «сад фруктовий» для прийдешніх людей. У цих рядках — ідея жертовного служіння людям, що характерна для класичної російської літератури.

Хрестоматійний образ Маяковського, «агитатора, горлана-главаря», здається, не припускає думки про душевну слабкість.

Поет у зрілу пору не любив виносити на люди душевну смуту, «становясь на горло собственной песне».

Але душа видає себе, вона радіє, обурюється і кровоточить. Бездушна поезія не поезія.

Один із найчудовіших творів Маяковського, на мій погляд, поема «Про это». Вона про себе і про любов, поема, у якій найяскравіше і глибше, ніж в інших, написаних пізніше поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського.

Були і ранні поеми про кохання («Облако в штанах») , була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема «Люблю». Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брік, тому і був упевнений:

«Не смоют любовь ни ссоры, ни версты. Продумана, выверена, проверена».

Але в дійсності кохання, особисте життя принесли поету, який дуже тонко все відчував, тільки страждання.

Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді — незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це — загальнолюдські цінності. Мене зворушують його проникливі рядки про любов до звірини:

Я люблю зверье.

Увидишь собачонку —

тут у булочной одна —

сплошная плешь, —

из себя

и то готов достать печенку,

Мне не жалко, дорогая,

ешь!

А ось мені поет-горлан, поет-трибун, поет-провісник , що живе у XXI столітті і переживає усі складні і трагічні події, не зовсім зрозумілий.

Чому? А от чому: він мріяв про прекрасне «коммунистическое далеко», славив «трижды отечество, которое будет», а що ж зараз? Що славити, кого славити і за що?

Далеке майбутнє, XXX століття уявляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну біля воріт, а порятунок від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє:

Ваш

Тридцатый век

обгонит стаи

сердце раздиравших мелочей.

Нынче недолюбленное наверстаем

звездностью бесчисленных ночей.

І знову Маяковський-романтик вимовляє слово про кохання.

Про кохання, яке б не було «служанкой замужества, похоти, хлебов», про кохання, яке б заповнило собою всесвіт і «чтоб вся на первый крик «Товарищ!» — оборачивалась земля». Таким подавав, таким хотів бачити кохання Маяковський. Йому не було дане щастя пізнати таке кохання: уся справа в тому, що в кожному любовному романі є, принаймні, два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля.

Такий Маяковський зрозумілий і близький нам і сучасний.

Маяковський-сатирик — теж наш сучасник. Сатира у творчості поета — це «кавалерия острот», що підняла «рифм отточенные пики», це найулюбленіший вид зброї.

«Очень много мерзавцев ходят по нашей земле и вокруг, — відзначає поет у вірші «Разговор с товарищем Лениным». «Окрутить их, разоблачить перед лицом народа» — таку задачу ставить перед собою Маяковський-сатирик.

І він гостро висміював усі негативні прояви в радянському побуті («О дряни», «Любовь», «Пиво и социализм»), боровся з бюрократизмом в установах («Прозаседавшиеся», «Фабрика бюрократов»), виступав проти пережитків капіталізму у свідомості людей («Трус», «Ханжа», «Подлиза», «Сплетник»), завдавав нищівних ударів царству долара, міжнародним убивцям і підпалювачам нової війни.

Маяковський у вірші «Столп» хоче, щоб «критика дань носила», хоча «очень много разных мерзавцев ходят по нашей земле и вокруг..., целая лента типов тянется: волокитчики, подхалимы, сектанты, пьяницы».

У наші дні слова з вірша «Прозаседавшиеся»: «О, хотя бы еще одно заседание относительно «искоренения всех заседаний!» стали крилатими. Вони спрямовані і сьогодні проти бюрократів, управлінського апарату, марних засідань і голосувань депутатів і т. д.

Миє, просто пере бюрократів і п’єса «Баня». Бюрократи Побєдоносиков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед.

Ця п’єса показує шкідливість бюрократизму, ворожість його усій творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть побєдоносикови й оптимістенки й у наші дні. Сатира Маяковського «косила» паскудне, допомагала читачеві побачити, хто є хто.

Втішно відзначити, що в наш час все більше з’являється сміливих людей, які дерзають, думають, хочуть, щоб демократизм, підприємливість допомогли нашому суспільству.

А які злободенні і сьогодні рядки з вірша «Душа общества»:

Про пьяниц

много

пропето разного, —

из пьяных пений

запомни только:

беги от ада

от заразного,

тащи

из ада

алкоголика.

Так, я вважаю, що Володимир Володимирович Маяковський «понят своим народом», хоча кожний сприймає його по-своєму.

В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливою, готового віддати усе «за одно только слово ласковое, человечье».

Яке скромне (і яке палке!) бажання і яка грандіозна плата за нього!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар