«Я вам расскажу о времени и о себе» (за творчістю В. В. Маяковського)

Я всю свою звонкую силу поэта

Тебе отдаю, атакующий класс.

В. Маяковський

Володимир Маяковський... Ще в ранньому дитинстві він входить у нашу читацьку свідомість. Перші свої самостійні кроки ми робимо, звіряючись з вічним: «Что такое хорошо и что такое плохо?». Тоді це було для мене чимось величезним, незрозумілим і недоладним. На наступне сприйняття поезії Маяковського вплинуло сформоване про нього уявлення як про поета— співця революції. І це відповідає дійсності, тому що навіть у ліричних творах поруч із душевними переживаннями поета присутній червоний колір — колір революції:

В поцелуе рук ли,

губ ли,

в дрожи тела

близких мне

красный

цвет моих республик

тоже

должен

пламенеть.

В. Маяковський був «цветом лучших Людей, двигателем двигателей, солью соли земли». Люди пишаються його ім’ям, пишаються навіть тим, що він жив на нашій планеті і був частинкою людства. Так, ним неможливо не пишатися! Маяковського можна любити або не любити, розуміти його ідеї або бути їхнім

супротивником. Але те, що дійсно гідно поваги, — глибина почуття, сталість, відданість ідеї незмінно присутні у його віршах.

Основна проблема виховання людини — це проблема віри, ідеалів, святинь — проблема моральності. У рішенні її головна роль належить самому життю, реальностям нашого побуту. Як несподівано щиро звучать слова, ніби звернені до нас:

Можно и кепки,

можно и шляпы,

Можно

и перчатки надеть на лапы.

Но нет

на свете

прекрасней одежи,

Чем бронза мускулов

и свежесть кожи.

А от моральна позиція самого автора:

Я

напыщенным словам

всегдашний враг;

И не растекаясь одами

к Восьмому марта,

Я хочу,

чтоб кончилась

такая помесь драк,

пьянства,

лжи,

романтики

и мата.

Ніжність, ненависть, любов, туга і біль — вся гама найсильніших людських почуттів подана в Маяковського в найяскравішому їхньому прояві.

Найбільш близька мені в його творчості любовна лірика. Вона досягла таких почуттєвих вершин, що їй не вистачає звичайних слів для вираження — занадто сірими і безбарвними здаються вони. І з’являються слова-гіганти: «громада — любовь», «любовища». Він не вміє почувати мілко. Маяковський — гігант, що плаче морями — «слезищами», для якого океан малий, а небо здається крихітним. Поет незвідних скрут... В одних віршах слова «кричать»:

...душу вытащу,

растопчу,

чтоб большая! —

и окровавленную дам, как знамя.

І раптом із громкоголосного крику переходить на шепіт, сповнений розпачу:

Дай хоть

последней нежностью выстелить

твой уходящий шаг.

Маяковський для мене — людина, яка дивиться на світ і бачить його не так, як я. І цим він мені цікавий. Поет приваблює своєю неповторністю, несхожістю з іншими, чудовим світом несподіваних фантазій:

А вы

ноктюрн сыграть

могли бы

на флейте водосточных труб?

Вірші Маяковського — це відбиток його душі. У них він розкриває всі свої почуття, думки. Дійсно, Маяковський віддав «свою звонкую силу поэта» народу і революції. Воістину, В. В. Маяковський — поет і борець. Його злободенна, гнівна, уїдлива сатира, на жаль, актуальна й у наші дні.

Маяковського я ще хочу назвати поетом, який дальше всіх заглядав у майбутнє і приділяв увагу своїм нащадкам:

Уважаемые

товарищи потомки!

Роясь

в сегодняшнем

окаменевшем г..,

наших дней изучая потемки,

вы,

возможно,

спросите и обо мне.

Поет виявився правий: його вірші, пройшовши крізь призму часу, не знецінилися, а його «звонкая сила поэта», як і раніше, нагадує людям, яке місце сьогодні займає творчість поета і громадянина В. В. Маяковського в літературній спадщині.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар