Яскравий світ художнього слова М. Рильського (1)

Максим Тадейович Рильський — це не лише видатний український поет, заслужений вчений-академік і авторитетний знавець фольклору, це людина, що все життя стояла на сторожі українського художнього слова. Поет замислюється над вічними філософськими питаннями, намагається з'ясувати своє власне місце в цьому житті, як митця. Автор уявляє себе мисливцем, що прикладає вухо до землі, аби почути найтендітніші її порухи — саме таким він бачить справжнього народного поета:
Так і ти, поете, слухай
Голоси життя людського.
Нові ритми уловляй,
І розбіжні, вільні хвилі...
В панцир мислі одягни.

У творчості поета знайшло відгук саме життя з його багатогранністю й різноманітністю. Рильський ніколи не зраджував обраної ним класичної художньої форми, що характеризується довершеністю й витонченістю. Він довів, що сучасна поетична думка може виявитись у досить застарілих на той час формах — сонеті й октаві. На його прикладі ми бачимо, що нове для художника — то перероблене, заново осмислене надбання минулих поколінь.

У час розквіту науки та техніки виникла суперечка про необхідність існування в такому новому світі лірики як поезії почуттів, краси і духовної досконалості. Максим Тадейович замислюється над можливістю поєднання прекрасного з корисним і приходить до думки, що одне не існує без іншого.
Він бачить невимовно прекрасну красу червоної троянди, що зваблює людину ніжним, терпким ароматом, і налитої виноградної лози, що повна життєдайного соку. А щоб виростити або троянду, або виноград — необхідно докласти багато зусиль, їм обом однаково потрібна людська праця:
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.

Поетичне слово Рильського відзначається винятковою точністю та яскравістю художніх образів. Поет не боїться простих, навіть буденних слів і зворотів, намагається уникати складних епітетів та метафор, які б заважали викладу головної авторської думки.
Рильський неодноразово звертався до стихії народних говірок, виносив з їх глибин неоціненні перлини. Саме через це мова його віршованих творів є такою колоритною, вона набуває нових рис, починає сяяти новими, досі незнаними гранями.
Поезія стала священною метою життя поета. У вірші «Поетичне мистецтво» він немов виклав програму своєї творчості, обов'язок кожного свідомого митця:
Свій парус ладячи крилатий,
Пливти без компаса не смій!...
Світ по-новому відкривати,
Поете, обов'язок твій!
Своєю поетичною творчістю Максим Тадейович Рильський зробив величезний, неоціненний внесок в класику української літератури.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар