За золотими вікнами зірок… І. Жиленко

За золотими вікнами зірок...

В земному Києві нема для мене весен.

По осені — мій кожен день і крок.

А як у вас там, в Києві небеснім,

за золотими вікнами зірок?

В земному Києві така стара я стала!

А вам Господь років не добавля.

Така ж яскрава посмішка у Алли!

Такий же чорний чуб у Василя!

В земному Києві — безмірність самоти.

Там вірші, чай і дим од сигарет.

Куди спішить? їм вічність вікувати.

Зарецький знов малює мій портрет.

А Стусові і вічність тіснувата...

Про щось земне замислився Кушнір.

Здригнулась чашка з недопитим чаєм.

Вони нам смерті не бажають,

ні, але їм дуже нас не вистачає!

Як там Лукаш? Все грає в доміно?

Було в нім щось розгублено — дитяче.

А ти, Валерик? Чи тобі чутно, як мама плаче?

Хоч уві сні для неї оживи...

В земному Києві,

повитому в жалобу,

тепер уже нема таких, як ви, —

о лицарі печальної подоби!

Нема весни. Ніщо не процвіта —

крім лицарів неситої утроби.

І, хоч потилиця у них крута, —

я не зроблюсь ніколи мізантропом.

Бо ви були! А отже, все було:

любов і подвиг, хрест і воскресіння...

Хай вічно світить лампа над столом

в небеснім Києві, в небесній Україні.Хай береже спочинок наш Господь

всю довгу — довгу, всю небесну вічність.

А я віршую...

Бо казав Світличний:

«Іриночко, без віршів не приходь...»

І. Жиленко змальовує Київ. Однак у неї це не земне, знайоме всім місто, а місто, що існує в іншому, ідеальному світі, в тому вимірі, де можуть зустрітися живі та мертві, реальні люди і вигадані книжкові герої — всі, хто був колись знайомий. Вхід у цей світ розташований за золотими вікнами зірок.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар