За золотими вікнами зірок...
В земному Києві нема для мене весен.
По осені — мій кожен день і крок.
А як у вас там, в Києві небеснім,
за золотими вікнами зірок?
В земному Києві така стара я стала!
А вам Господь років не добавля.
Така ж яскрава посмішка у Алли!
Такий же чорний чуб у Василя!
В земному Києві — безмірність самоти.
Там вірші, чай і дим од сигарет.
Куди спішить? їм вічність вікувати.
Зарецький знов малює мій портрет.
А Стусові і вічність тіснувата...
Про щось земне замислився Кушнір.
Здригнулась чашка з недопитим чаєм.
Вони нам смерті не бажають,
ні, але їм дуже нас не вистачає!
Як там Лукаш? Все грає в доміно?
Було в нім щось розгублено — дитяче.
А ти, Валерик? Чи тобі чутно, як мама плаче?
Хоч уві сні для неї оживи...
В земному Києві,
повитому в жалобу,
тепер уже нема таких, як ви, —
о лицарі печальної подоби!
Нема весни. Ніщо не процвіта —
крім лицарів неситої утроби.
І, хоч потилиця у них крута, —
я не зроблюсь ніколи мізантропом.
Бо ви були! А отже, все було:
любов і подвиг, хрест і воскресіння...
Хай вічно світить лампа над столом
в небеснім Києві, в небесній Україні.Хай береже спочинок наш Господь
всю довгу — довгу, всю небесну вічність.
А я віршую...
Бо казав Світличний:
«Іриночко, без віршів не приходь...»
І. Жиленко змальовує Київ. Однак у неї це не земне, знайоме всім місто, а місто, що існує в іншому, ідеальному світі, в тому вимірі, де можуть зустрітися живі та мертві, реальні люди і вигадані книжкові герої — всі, хто був колись знайомий. Вхід у цей світ розташований за золотими вікнами зірок.
