Загальнолюдські цінності в романі «Маруся Чурай»

Ще й досі вчені гадають, чи жила на світі Маруся Чурай, яка написала чудові пісні, що й донині співає український народ. І якщо вчені гадають, то Ліна Костенко була впевнена в тому, що Чураївна—історична особа. Тому і написала історичний роман-роздум про життя та долю України, і не тільки України, а й талановитих, мужніх людей, здатних на велику любов, і людей, для яких не існує поняття вірності й честі. Як болісно, що є на світі люди, такі різні за уподобаннями, за звичками, за смаками, за життям...

Маруся Чурай в романі — своєрідний поетичний символ України. Її незрівнянний голос і пісні, які сама складає, народ сприймає як свої власні, бо вони ллються з самої глибини душі, бо вони чарують і виражають думки і почування простого люду. Ці пісні ніби пробуджували душу від сну, і вона озивалася, вона співала, а значить, жила. Жила в пісні. Не дивно, що й козаки у походах не забували віддати належне душевній красі Марусі, яка бриніла в таких незвичайно-звичайних словах:

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була, як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

Талановитість, щирість, вірність відрізняли Марусю від багатьох її односельців. І сам Богдан Хмельницький розумів, яка це таїна «Маруся Чурай», тому і визначав її пісні, як «перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот». У житті ця дівчина скромна і довірлива, про зраду Гриця дізнається чи не останньою. А це тому, що вона стояла над буденщиною і суєтою, розрахунком і корисливістю. Такою її виховали батьки. Під час суду Маруся нічого не сказала на свій захист, навіть того, що Гриць сам випив настій зілля, який вона приготувала для себе. На страту йшла впевнено, шляхетно і викликала у багатьох присутніх шану за вірність у коханні, за мужність:

Злочинниця, — атак би й зняв би шапку.

На смерть іде, — а так би й поклонивсь.

Так, у Марусі Чурай була велика й прекрасна душа, здатна на добро й любов. Завжди вимоглива до себе, до інших дівчина ставилась доброзичливо, навіть намагалася виправдати їхні вади і підступні вчинки. Найбільше картає вона себе за те, що своєчасно не розпізнала Гриця, що захопилася зовнішністю і неглибокими проявами його козацтва. На відміну від багатьох інших, Маруся по-своєму уявляє подружнє життя, на перше місце вона ставить духовну єдність, вірність і рівність у всьому. Коли Гриць благав Марусю простити йому, вона не змогла цього зробити, бо зганьблене кохання не може бути чистим. Крім того, вона не може скласти щиру пісню, пісню від душі.

Маруся дуже вболівала і за свій край, свою Батьківщину. Вириваються у неї збентежені слова:

Оце мій Київ, це моя вітчизна,

Залиті кров’ю київські вали.

Ой, люди, люди, Божа подобизна,

до чого ж ви цю землю довели?!

Зовсім не таким був Гриць Бобренко. Це взагалі складна натура, бо на нього великий вплив мали дві сім’ї — Чураїв, найближчих сусідів, які сповідували козацьку честь і любов до народу, і Вишняків, які жили для себе, для збагачення. Гриць добрий, працьовитий, чотири роки був у походах, відзначився хоробрістю, дослужився до хорунжого. З дитячих років любив Марусю. Але в його сім’ї панувала дріб’язковість, прагнення зрівнятися з багатими. Гриць виявився нестійким. Докори, гризня обмеженої селянки-матері, яка єднала сина з багачкою Галею, призвели до духовного неспокою і роздвоєності. Тому і скаже згодом Маруся:

Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

Так, не могли вони зійтися — Маруся і Гриць, — бо дуже різні вони були, по-різному дивилися на життя. Маруся бачила його красу, кохалася в ній і сама створювала її. Вона мала велику, невмирущу душу, яку не можна було нічим підкупити. Грицеві цього було не дано. Він пішов іншою стежкою, втратив духовне багатство і кохання, мізерними були його прагнення й оточення. Ось як він вважав:

З’єднаєм що, нестатки до нестатків?

А як землі нам мати не одпише?

А ще ж стягтися треба й на коня...

Кохання надовго не могло виникнути у таких різних людей, як вірна Маруся і зрадливий Гриць. Смерть для нього стала, мабуть, єдиним виходом з цього становища. Він не міг більше продовжувати так жити. Як і Маруся.

Читаючи невмирущий роман Ліни Костенко «Маруся Чурай», розумієш наскільки сильна була натура у дівчини Марусі, яка вона була чиста, вірна, духовно багата, яка вона була талановита. І в противагу їй — Гриць, нерівна їй душа. Гриць, здатний на зраду, здатний завдати тяжкого болю. Правдива історія, яка, на жаль, дуже часто має продовження і в наші часи...

Схожі записи з категорії Костенко Ліна

Добро і правда в романі Л. Костенко «Маруся Чурай»
Втілення моральної краси й таланту українського народу в образі Марусі Чурай (за однойменним романом Л. Костенко) 2 варіант
Історичні персонажі в романі Л. Костенко «Маруся Чурай»
Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі «Маруся Чурай» ІІІ варіант
Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі «Маруся Чурай» II варіант
Ідеал української дівчини (за романом Л. Костенко «Маруся Чурай») 2 варіант
Втілення моральної краси й таланту українського народу в образі Марусі Чурай (за однойменним романом Л. Костенко)
Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі «Маруся Чурай»
Ідеал української дівчини (за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»)
Загальнолюдські цінності в романі «Маруся Чурай» II варіант

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар