Богдан Лепкий за своє життя видав більше десяти поетичних збірок. У його творчості досить часто зустрічається мотив боротьби за власне щастя, за своє майбутнє.
У поезії «Набік життя, журбо дрібна!» він висловлює ідеї необхідності активних дій для досягнення найвищої мрії. Лепкий спостерігав, як люди покладаються на долю, вважаючи її незмінною і не прагнучи нічого міняти в своєму житті. Таке ставлення до долі поет ніколи не підтримував. Навпаки, у своєму вірші він закликає відкинути від себе журбу, що нічого не варта, та марні тривоги. Богдан Лепкий зображує, як він, доклавши величезні сили, прорубує собі дорогу в майбутнє та руйнує «гнилі колоди» — свої останні перешкоди:
А там вгорі грядущі дні
Дзвенять побіди дзвоном.
Поет ніби відчуває той дзвін, той спів майбутнього. Саме тому грім «недолі» здається йому смішним, безсилим, не вартим ніякої уваги. Адже ніщо не в змозі зруйнувати того надзвичайно оптимістичного настрою, що панує у душі поета:
Ти, громе, бий!
Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.
Богдан Лепкий переконаний, що лише активними діями можна досягти своєї найвищої мети, лише в такий спосіб можна добитися того, чого прагнеш:
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дороги.
Отже, у поезії «Набік життя, журбо дрібна!» український поет Богдан Лепкий закликає не плекати марних надій, а активно боротися за своє майбутнє.
