Заклик боротися за своє щастя у вірші «Набік життя, журбо дрібна»

Творчість Богдана Лепкого — визначне явище в українській літературі. Він мав хист створювати легкі й щирі твори, які могли зачепити будь-кого своєю самобутністю та глибиною. Образи, які створював поет, життєві і зрозумілі. Вони несуть у собі глибинний зміст та мудрість людини, яка пройшла нелегкий життєвий шлях. Таких образів багато у вірші «Набік життя, журбо дрібна!», у якому Б. Лепкий закликає не схилятися перед життєвими труднощами та боротися за своє щастя.

Вірш дуже символічний. Кожний образ несе в собі певний зміст, який легко прочитати. Життя людини автор порівнює із темним бором, який людина має прорубати, щоб стати щасливою. Поет наголошує, що лише невтомною працею, власним потом можна досягти щастя:
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди,
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.

Так, важко долати життєві негаразди, боротися із недолею. Легше опустити руки і схилити голову перед труднощами. Але у кожного з нас є мета, мрія, яка далекою зіркою світить у небі й дає сил і натхнення:
І стогне бір, як дикий звір,
Кінчить життя прокльоном,
А там вгорі грядущі дні
Дзвенять побіди дзвоном.

Ніщо не може зломити ліричного героя. Він закликає читача стійко стояти проти життєвих громів і бур. X цей заклик є кредом самого автора, який своїм прикладом доводить справедливість цього переконання:
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дороги.

(2)

Богдан Лепкий за своє життя видав більше десяти поетичних збірок. У його творчості досить часто зустрічається мотив боротьби за власне щастя, за своє майбутнє.
У поезії «Набік життя, журбо дрібна!» він висловлює ідеї необхідності активних дій для досягнення найвищої мрії. Лепкий спостерігав, як люди покладаються на долю, вважаючи її незмінною і не прагнучи нічого міняти в своєму житті. Таке ставлення до долі поет ніколи не підтримував. Навпаки, у своєму вірші він закликає відкинути від себе журбу, що нічого не варта, та марні тривоги. Богдан Лепкий зображує, як він, доклавши величезні сили, прорубує собі дорогу в майбутнє та руйнує «гнилі колоди» — свої останні перешкоди:

А там вгорі грядущі дні
Дзвенять побіди дзвоном.
Поет ніби відчуває той дзвін, той спів майбутнього. Саме тому грім «недолі» здається йому смішним, безсилим, не вартим ніякої уваги. Адже ніщо не в змозі зруйнувати того надзвичайно оптимістичного настрою, що панує у душі поета:
Ти, громе, бий! Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.

Богдан Лепкий переконаний, що лише активними діями молена досягти своєї найвищої мети, лише в такий спосіб можна добитися того, чого прагнеш:
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дороги.
Отже, у поезії «Набік життя, журбо дрібна!» український поет Богдан Лепкий закликає не плекати марних надій, а активно боротися за своє майбутнє.

(3)

Мені дуже подобається творчість відомого українського поета Богдана Лепкого. Особливо ті його поезії, які дихають оптимізмом і дають надію на світле майбутнє. Саме до таких творів належить вірш «Набік життя, журбо дрібна!», у якому бринить заклик поета боротися за своє щастя. Вірш насичений алегоричними образами, які надзвичайно яскраво передають ту основну ідею, той провідний зміст, які вклав у поезію автор, а саме: ніколи не здаватися, мужньо долати всі життєві труднощі та перешкоди, які стоять на шляху кожної людини:
Набік життя, журбо дрібна!
Набік, марні тривоги!
Крізь темний бір до ясних зір.
Прорубую дороги.
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди,
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.

Під алегоричним образом темного бору, який є наскрізним у поезії, автор розуміє численні перешкоди, труднощі, які заступають йому шлях до щастя. Та не зневірився поет, не втратив надії на щасливе майбутнє. Високо підносить голову і сміливо здобуває собі дорогу. Він певен, що у житті треба боротися, шукати своє місце у бурхливому життєвому морі. Саме навколо сильних, незламних духом людей вирує життя. Таких людей поважають і цінують. До них тягнуться оточуючі:
І стогне бір, як дикий звір.
Кінчить життя прокльоном,
А там вгорі грядущі дні
Дзвенять побіди дзвоном.

Сильні люди завжди твердо йдуть до поставленої мети і, нарешті, досягають її. Можна сказати, що вони виходять переможцями у бою із самим життям. І тоді минулі труднощі та негаразди здаються незначними й мізерними:
Який то спів будучих днів
Для мого вуха милий!
Який при нім недолі грім
Марний, смішний, безсилий.

Закінчується поезія бадьоро й радісно. Поет не тільки переконаний у тому, що здобуде собі щастя, він готовий до труднощів та випробувань долі. І сміливо йдучи вперед, він бачить на обрії свій «двір щастя», якого він обов'язково дістанеться:
Ти, громе, бий! Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дороги.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар