Заклик до боротьби за вільну Україну в «Заповіті» Т. Шевченка (2)

Величне слово відомого українського поета — Т. Г. Шевченка. Його життя було сповнене тернистих випробувань, але вони не змогли заглушити його полум'яне слово. Серце поета завжди билося в такт із життям народу. Тяжке дитинство в маєтку пана Ен-гельгардта, довга розлука з рідною землею, служба в царській армії — усе це не тільки не зломило волі Шевченка, а лише загартувало його слово, сповнило його силою непокори та ненависті до панів-кріпосників. Свої життєві принципи і протест проти тяжкого становища України він висловив у поезії «Заповіт».
Так склалася тяжка доля поета, що більшу частину свого життєвого шляху він провів далеко від Батьківщини. Але повсякчас серце його линуло до рідного села, а перед очами вставали образи біленьких хаток, зелених гаїв та золотих полів. Тому найбільшим його бажанням стало хоча б після своєї смерті поєднатися з рідною землею:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій...

Гнівом горить серце ліричного героя. Не знайде його душа спокою, поки не «понесе з України у синєє море кров ворожу». Тоді заспокоїться багатостраждальне серце поета і визнає він перемогу правди на землі:
...отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.

Проте лише силою людської волі, єднанням українців можна перемогти кривду і приниження. Поет звертається до всього українського народу із закликом повірити у свої сили і згуртуватися проти загарбників і ненаситних панів:
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте.

(2)

Найвідоміший твір Т. Г. Шевченка «Заповіт» відноситься до другого періоду творчості великого поета, який припадає на 1843-1847 роки. Поезія була написана у 1845 році, під впливом тяжкої хвороби Шевченка, який вже не сподівався одужати. Цим пояснюється те, що поет звертається до українського народу ніби востаннє:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій...

Саме в цій поезії він дуже чітко висловив свою життєву позицію, свої погляди на майбутню долю України. Т. Шевченко звертається до пригнобленого українського народу із закликом до боротьби, до відстоювання своїх прав та волі:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

Тільки позбувшись оков, позбувшись гноблення, народ зможе зажити по-новому, у «сім'ї великій», «сім'ї вольній, новій». Поет гостро засуджує кріпосництво і самодержавство і пророкує їх загибель. Письменник вірить, що український народ здолає всі перешкоди на шляху до щасливого майбутнього, до осяйної волі. І коли Україна стане вільною, оновленою державою, душа поета знайде спокій і полине до Бога:
...Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.

Шевченко сподівається, що нащадки його не забудуть і згадають «незлим тихим словом»:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар