Згадаймо праведних гетьманів

Є прадавні скарби, що намертво лежать
у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі
від покоління до покоління, огортаючи
«глибинним чаром людську душу»
М. Стельмах
Історія наша — це історія великих людей, історія боротьби й слави, натхненна пісня віків, записана в легендах і переказах, історичних повістях та настінних розписах наших церков.
Ще у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш описує ці настінні сторінки історії таким чином: «Був там і козак Байда, що висів ребром у турків на гаку, а не зламав своєї віри. Так і те все там помальовано, щоб усяке знало, які-то колись були лицарі на Вкраїні.
Був і Самійло Кішка, що й досі про його співають кобзарі, як він попавсь в турецьку неволю і п'ятдесят чотири роки був на галерах у кайданах, за замками, як йому Господь допоміг і себе, і товариства півчвар-ста визволити і як, узявши ту гетеру, приплив до козаків і корогви хрещаті давні у кишені козакам привіз — не зневажив козацької слави».
Не може забутися наша слава, бо пам'ять про неї старанно зберігається народом.

І серед найвизначніших історичних постатей перш за все виділяються славні гетьмани запорозькі, які вели за собою козаків на боротьбу за свободу й незалежність. Згадаймо ж їх і ми, щоб стали вони для нас прикладом справжнього лицарства.
Першим у цьому ряді, звичайно ж, буде Богдан Хмельницький, який народився в останні роки шістнадцятого століття, був з 1646 року генеральним писарем Запорозького війська — так називали мешканців України, які були об'єднані в реєстрові полки і користувалися певними привілеями, у тому числі правом володіти землею. Посада генерального писаря була дуже важлива. Він неодмінно виступав посередником ііри всіх угодах між королем і козаками, вів облік реєстрових козаків, кількість яких незадовго перед тим була визначена у шість тисяч. Це була най-значніша особа після гетьмана, і якщо гетьман переважно був неписьменним воїном, то доволі часто траплялося, що генеральний писар ставав керівником усього війська.
Хмельницький володів польською, російською, турецькою, латинською мовами. Умів також володіти собою; його обличчя ніколи не відображало справжніх думок, він міг вгадувати чужі помисли і привертати на свій бік інших людей. Саме тому, мабуть, Хмельницькому вдалося стати ватажком, який повів за собою всю Україну в боротьбі за її визволення, очолив національно-визвольну боротьбу нашого народу і залишився найяскравішою постаттю української історії.

Інші гетьмани продовжували справу Хмельницького і також були гідними ватажками народу. Так, гетьман Петро Дорошенко народився 1627 року в Чигирині в родині козака і вже в двадцять два роки став козаком гетьманської сотні. За видатні здібності Б. Хмельницький надав йому чин «арматного писаря» і надіслав із важливим дорученням.

Після смерті Богдана Хмельницького він був серед тієї старшини, що до останньої хвилини підтримувала політику Івана Виговського.
Під протоколом Переяславської ради, яким затверджено було гетьманом Юрія Хмельницького, стоїть і підпис козака Дорошенка. Але на початку 1660, року він стає чигиринським полковником і разом з іншими козаками їде до Москви просити відмінити окремі статті Переяславської угоди.
Дорошенко здійснив першу половину своєї програми, ставши єдиним гетьманом Правобережної України під заступництвом Туреччини.
Неспроможний що-небудь зробити проти політики Самойловича, він наприкінці життя зрікся булави й намагався забути свій план про возз'єднання України. Колишній гетьман мріяв провести решту життя тихо, не втручаючись у політику.

Відомий в історії й гетьман Петро Орлик, який походив з чеського роду. Орлики — це старе баронське родове прізвище.
Батьки Орлика жили на Волинщині в Ошмянсько-му повіті. Тут, у селі Косумі, він і народився 11 жовтня 1672 року. Охрещений був у православний обряд. Потрапивши до Генеральної військової канцелярії, Орлик швидко зробив кар'єру. Але найбільшим його прихильником став Іван Мазепа. Старий гетьман шукав здібних співробітників, яким можна було б довіритися. Орлик з його хорошою освітою, розумною головою і старанністю до праці, якраз добре для цього знадобився. Молодий писар робив усе можливе, щоб бути гідним довіри гетьмана, якому передусім завдячував блискучою кар'єрою і добробутом.
Хоч Орлик і став можновладним державцем, Та в його вдачі не було жадібності до наживи. Його ставлення до простих людей було людяним, щирим.
Потроху Орлик почав серед гетьманської старшини займати виняткове становище. Як генеральний писар він орієнтувався у державних справах значно краще, ніж будь-хто інший з гетьманського оточення. Тому й став він з часом гетьманом України.

Залишив свій помітний слід в українській історії й гетьман Іван Мазепа. Він був дуже освіченою людиною. Його улюбленими авторами були Тит Лівій і Тацит, мова творів яких завжди залишалася для гетьмана зразком розумного слова. Мазепа й сам добре володів пером, писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості. Він умів зачарувати людей мистецьким словом і зберігав таємницю своєї переконливості аж до старості. Вдалося гетьманові прихилити до себе навіть короля Яна Казимира.
Такі різні гетьмани, що постали тепер перед нами. Та спільним для них залишається любов до свого рідного краю й вірне служіння йому. Тому й не слід нам забувати імена тих, хто став для нас вічним прикладом синівської відданості Україні.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар