Життя та побут простих селян у повісті «Гуси-лебеді летять»

Михайло Панасович Стельмах створив надзвичайно оригінальний, самобутній твір «Гуси-лебеді летять», на сторінках якого відбилася його неповторна, яскрава особистість. Твір відображає і побут простих селян, їхні щоденні турботи, уподобання, звички. Але ці прості селяни були першовідкривачами краси життя дев'ятирічному хлопцю Михайлику, від імені якого ведеться розповідь. Саме завдяки їм, особливо завдяки діду Дем'яну, сувора дійсність переплітається для хлопчика з чарівною казкою-мрією про світле життя.

Поле, жито, колос, зерно, насіння — ось навколо чого обертаються думки селянина-трудівника. Батько, невтомний трудівник поля, уже з дитинства прищеплює синові 5іюбов до хліборобської праці та землі. Ми-хайлик на все життя запам'ятав свій перший дотик до плуга, перший сніп, перший хліб.
Мати Михайлика відкрила йому таємницю краси навколишньої природи, привчила відноситися до насіння, як до чогось священного: «В її устах і душі насіння було святим словом». До того ж вона «нічого так не любила, як землю». Жінка відносилася до землі як до живої, розумної істоти. І так вважала не лише вона, так розуміли землю усі селяни, усі, хто працював на землі: «Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовлйла з нею...»

Бабусю Михайлика частіше за все можна було побачити в саду, бо вона надзвичайно турбувалася, аби з ним все було гаразд: «Між яблунями снує бабуся і її тінь. Обличчя в бабусі зараз таке, наче вона молиться. Це тому, що вона дуже любить сад, доглядає і уболіває за ним...»
Усе де: ментальність свого народу, його поетичне, образне мислення, його історію — Михайло Стельмах зберіг у своїй їіам'яті на довгі роки. Тому й згадує дорогих йому людей з любов'ю та ніжністю.

(2)

Проза видатного українського письменника Михайла Стельмаха — справжнє полотно українського жит-* тя і побуту. Його твори мальовничі, колоритні, насичені селянською простою мудрістю і життям. Самому авторові була близькою сільська тематика. Адже сам він виріс у сільській родині. Змалечку він знаходився серед мудрих та роботящих людей, образи яких пізніше знайшли своє втілення у творах письменника. На уроках української літератури ми прочитали один з найкращих його творів, присвячених сільській тематиці — «Гуси-лебеді летять». Неначе у свій романтичний та дивовижний світ сільського побуту запрошує автор читача. Він вміло вимальовує картини життя села, створює реалістичні образи зі свого дитинства, яскраво передає найтонші риси кожного характеру.

Багато років минуло відтоді, як він був малим. Але й багато спогадів залишилося в його душі та серці. І зараз перед його очима постають робітники землі, плугатарі, люди, які віддали своє життя й невтомну працю найбільшому у світі чуду — хлібу: «Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі. А яка то була радість, коли орач виймав тобі з торби шматок причерствілого хліба і казав, що він од зайця. Це був найкращий хліб мого дитинства!» Дивлячись на їхню невтомну працю, хлопець вбирав у себе повагу до землі, до хліба, до людей.

Добре пам'ятає бідність своєї родини автор. Батьки головного героя також живуть бідно. Михайлика віддали до школи. Але коли прийшла зима, ^о хлопцю нічого було взути. Аби Михайлик не пропускав уроків, батько кожного дня носив його на руках і забирав так само додому, загорнувши сина у кирею: «Якби тепер запитали, яку найкращу одіж довелося мені бачити по світах, я, не вагаючись, відповів би: кирею мого батька». Природний розум, тонке відчування природи, цікавість до нового — все було в простої сільської дитини, що передалося йому від батьків. А головна життєва мудрість, на думку Михайла, лежала в словах його батька: «Тепер головне — свіжа сорочка і чиста совість...»
Автор майстерно передає життя і побут простих селян . Він змальовує це просто й щиро, відверто захоплюючись мораллю та мудрістю цих людей. їх життя наповнене невтомною працею, любов'ю до землі і до людей.

(3)

Михайло Панасович Стельмах народився в убогій селянській хаті. На все життя врізались у його пам'ять
картини життя простих українських трудівників. Вони вплинули на письменника настільки, що Стельмах вирішив відтворити їх у своїй творчості.
У повісті «Гуси-лебеді летять» письменник зобразив нелегке життя селянських дітей та їх батьків. У своєму творі автор поетизує землю і важку селянську працю, адже вона дає країні хліб, а значить>— життя. Оскільки Стельмах виріс у родині хліборобів, то, звичайно, на все життя зберіг трепетну любов до землі та її працівників.

Побут селян проходить у щоденній важкій, виснажливій праці, вона — основа їхнього життя: «Наші ву-личани, окрім хліборобства, ще мають і ремство в руках: столярство, шевство, стельмахівство, бондарство і мірошництво ».
Повість «Гуси-лебеді летять» сповнена чар дитинства і природи, в ній стільки справжньої любові до землі і простих трудящих селян, які вміли шанувати і добрих людей, і чесну працю, і святий хліб, та не вміли лише берегти своє здоров'я.

Особливе місце в побуті українських селян займає церква, всі ходили до неї щонеділі, намагалися наслідувати християнський спосіб життя й усім серцем вірили в Бога: «У церкві вистоювала старість, біля церкви стрічалися молодість і любов, а під ними бавилося наше дитинство».
Український народ завжди відрізнявся винятковою оптимістичністю. У своїй повісті Стельмах підкреслює, що селяни все роблять з піснею, з усмішкою, із задоволенням: «Старий, спираючись на патерицю, сів на призьбі. А з хати небавом пробилися музика і спів про ті василечки, що сходять на горі, про той барвінок, що послався під горою».

Отже, в повісті «Гуси-лебеді летять» Михайло Панасович Стельмах майстерно зобразив життя простих українських селян-трударів, перед благородною працею яких завжди вдячно схиляв голову.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар