Зимовий мотив з візитом пічника І. Жиленко

Зимовий мотив з візитом пічника

Душа земне переросла,

небесного ще не сягнула,

краєчок неба одгорнула

на рівні серця і чола —

заплакала і геть пішла...

Бо ще була душа мала.

Рости ж так боляче і страшно

А ми ж худобонька домашня —

нам треба хатнього тепла. [...]

Сусід (дарма, що інвалід) -

пічник, якого пошукати...

Я радісно йому обід

збираю. І тепліє хата.

Коли ж зійшов на землю вечір —

зійшла за вечором звізда,

і в чорну шибку загляда,

і відбивається в колечку.

Небесне вже переросла,

земного не збагнула, рано.

Ще та звізда була мала,

зелена ще, хоч і різдвяна.

А в сінях тьма і холоднеча.

У глечику замерзла вода. Луснувши, старенький глечик злякав зірку, яка втекла.

То був салют земному дому,

зимі земній, вогню земному,

душі, яка за ніч спочине,

і вранці вийде до воріт,

і знов дитячими очима

різдвяна осіяє світ...

У вірші відображено роздуми про суть та призначення людської душі. Невипадково наявний мотив Різдва — свята, коли запалюється на небі нова зірка — символ приходу Христа, який змінив світ. Натомість до героїні приходить пічник, який приносить тепло в дім. Таке поєднання високих та буденних елементів у межах одного ліричного сюжету надає поезії багатовимірного звучання.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар