Значення символічних снів Гриньова в «Капітанській дочці» О. С. Пушкіна і Раскольникова в «Злочині і покаранні» Ф. М. Достоєвського

Как океан, обьемист шар земной,

Земная жизнь кругом обьята

снами...

И бездна нам обнажена

С своими страхами и мглами...

Ф. Тютчев

Є в нашому житті час, коли ми не належимо собі, коли нами грають таємничі і незбагненні сили, породжені Космосом і Хаосом. Цей час — час сну, коли душа відривається від тіла і живе своїм самостійним життям.

Сон літературного героя — це частина історії його душі. Разом з пушкінською Тетяною ми біжимо в її сні таємничим лісом до дивної хатинки, де «напівжуравель і напівкіт». І впізнаєм її російську душу, наповнену казками і переказами «простонародної давнини». Разом з Катериною Островського ми летимо з «темного царства» Кабанихи і Дікого у яскравий світ мрій. Разом з Обломовим ми потрапляємо в застійний рай сплячої Обломовки. Разом із Вірою Павлівною ми бачимо в її снах втілення заповітних мріянь великого утопіста М. Г. Чернишевського.

Які ж безодні відчиняють нам сни Гриньова і Раскольникова? Чому у формулюванні теми ці герої поруч? Спробую відповісти. Вони обидва молоді, обидва шукають у житті свої шляхи. Сон Гриньова — пророкування, яким буде цей тернистий шлях; сон Раскольникова — каяття в тому, що пішов по кривій доріжці. Обидва герої виведені обставинами життя з душевної рівноваги. Гриньов занурюється в «ніжні видіння напівсну», Раскольников перебуває в напівсвідомому, близькому до марення стані. А в такі моменти сни об’ємні, ясні, виразні.

Гриньов, відірваний від татуся і матусі, звичайно, бачить у сні рідний маєток. Але все інше... Замість батька — бородатий вожатий. Сокира в його руках. Криваві калюжі. Петруша бачить прийдешні події і свою роль у них. Він стане свідком кривавого побоїща, він буде намагатися йому протистояти. Він зрідниться з ватажком бунту — цим страшним бородатим вожатим, що стане йому посадженим батьком. Якщо сон — знак, то сон Гриньова — знак долі.

Таким знаком застереження міг би стати для Родіона Раскольникова його перший сон. Лякаючись самого слова «убивство», він увесь час запитував себе: «... І хіба о буде?» Він сумнівався, чи готовий учинити гірше з насильств над живою істотою. І в сні маленький Родіон, що плаче над замученою п’яною юрбою конячкою, ніби говорить дорослому Родіонові: «Не убий!». Прокинувшись, Раскольников запитує себе: невже він візьме сокиру і стане бити по голові? Але, на жаль, цей сон не довів герою Ф. М. Достоєвського, що убивство огидне людській натурі. І отут мені згадалося «добре ставлення до коней» В. Маяковського. Та ж юрба, яка сміється над конякою, що впала, ті ж сльози живої істоти... І своєрідне бачення поетом гуманізму:

.. .все мы немножко лошади,

Каждый из нас по-своему лошадь.

Але Раскольников знаходить для старої лихварки інше слово — «воша», із вошей найнепотрібніша. І сниться йому сон, ніби б’є і б’є він сокирою по голові стару, а вона регоче і регоче. Родіон і до сну готовий її іншим разом убити б, якщо б очунялась.

Чому він так багато думає про неї? Дійсний герой його теорії («пророк», Наполеон) не думає ні про яких старих. Він поставив би поперек вулиці батарею і «дув би в правого і винуватого», не зазнаючи докорів совісті. А раз Родіонові сниться стара, значить, у нього муки сумління; виходить, «слабак», «твар тремтяча». От цього і не може простити Родіон лихварці. Якщо ці сни відображали боротьбу, що відбувається в душі героя, то в останньому сні Раскольникова ми чуємо самого Достоєвського, який полемізує з тими, хто покладається в пошуках гармонії світу на перетворюючу силу ідей. Ці ідеї снилися Родіонові у виді трихін, мікроскопічних істот, наділених розумом і волею. Гніздилися вони в головах людей.

Найстрашнішим для Достоєвського було те, що заражені цими трихінами вважали себе самими розумними і непохитними у своїй правоті. Письменник не приймав того, що істина могла бути породжена з голови, а не із серця. І тому заражені трихінами люди не знали, що є добро, що є зло, і вбивали один одного з безглуздою розлюченістю в ім’я торжества істини.

Цей сон Раскольникова відкриває перед нами заповітну думку Ф. М. Достоєвського проте, що врятує світ не блискуча ідея, а моральне перевиховання людства.

Чому в книзі Ф. М. Достоєвського так багато хворобливих снів? Сон Гриньова в Пушкіна задає трагічну тональність подальшій розповіді. Достоєвський снами свого героя не тільки збільшує загальний похмурий фон книги, але і сперечається, сперечається, сперечається. Чому ж так? Я думаю, розгадка в тому, що «Капітанська дочка» — це книга про історичну трагедію, яка була, а «Злочин і покарання» — застереження про історичну трагедію, яка може бути.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар