Значення творчості Д. Павличка у розвитку української лірики

Син простого хлібороба і лісоруба, гуцула із Карпатських гір, Дмитро Павличко взяв з собою в українську літературу частку свого верховинського краю, став співцем рідної мови і чарівного кохання, підняв у своїй творчості проблеми поневолення і занедбання України. Він народився у бідняцькій селянській родині, яка, наперекір усім незгодам, зуміла дати хлопцеві освіту, навчила його справедливості, працьовитості, любові до рідної природи. Мати була не грамотна, зате була поетично обдарованою людиною і передала це у спадок своєму синові.

Творчість Дмитра Павличка — переплетіння багатьох тематик, інтонацій, сплетіння стількох колізій — червоного та чорного — що тільки диву даєшся, який невичерпаний запас духовності у цієї людини.

Найбільше мене вразив вірш «Коли помер кривавий Торквемада». Це поетичне переосмислення життя та діяльності одного з «великих вождів» нашого сторіччя — Йосифа Сталіна. За його життя люди боялися сказати бодай слово правди уголос, та і після його смерті розійшлися по країні «підступні пастухи людського стада», щоб вишукувати, чи не усміхнуться «єретики» від радощів. Проте люди

Не усміхались навіть крадькома;

Напевно, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Дуже зрозумілою для мене є тематика возвеличення рідної мови. Я вважаю, що мова — це той скарб, який потрібно якнайскоріше відшукати і ніколи більше не переховувати. У мові можна знайти думки і почування українського народу, його страшну і криваву історію — його життя. Не можна її зрікатися, за це проклянуть тебе предки, зненавидять нащадки. І якщо ти вважаєш, що тобі простягне руку допомоги іноземець, то дуже помиляєшся:

Ти зрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма —

В твій слід він кине сміх-погорду!

Та найбільше мені до душі інтимна лірика поета. Всім відома пісня «Два кольори». Але, мабуть, не всі знають, що текст до неї написаний Павличком. Ця пісня дуже скоро стала народною, привернуладо себе увагу багатьох людей, дала їм змогу відчути себе знову малими, згадати своїх матерів та їхні люблячі накази. Прості слова дуже хвилюють, викликаючи добрі і частково майже призабуті почуття. У кожної людини в житті є два кольори, як дві смуги, що чергуються завжди, викликаючи то почуття радощів, то смутку. Це і хотів показати у своєму вірші Д. Павличко:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

У поезіях поета звучить багата гама людських почуттів — радість кохання, очікування милої, щастя від зустрічі з нею, біль розлук і розчарувань. Для Павличка кохання — це велике таїнство, де є місце тільки для двох. Воно спалахує і спалює у своєму вогні люблячі душі. І тільки люди, у яких чисті серця і думки, можуть вистояти у цій «боротьбі» за кохання. Ліричний герой Павличка безмірно кохає свою дівчину:

Так, ти одна, моя любове,

Даєш мені снаги обнови,

Народжуєш мене щодня

Інакшим, іншим.

Поезія Дмитра Павличка продовжує чарувати своїми багатьма гранями. Яких тільки почуттів не знайдеш у ліриці поета, скільки нових ідей в його творах! Дмитро Павличко — Поет, саме так, з великої літери. Та не тільки поет. Його роботи з літературознавства, публіцистики, майстерні дослідження відомі у всьому світі. Він — майстер у всіх галузях літератури; він — просто Дмитро Павличко. Я пишаюся, що є в нашого народу такий багатогранний поет, така різнопланова людина. Його творчість — нагорода всім нам.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар