Зображення народних борців за волю у творчості П. Грабовського (2)

Моя хвала живим, як і померлим,
Отим борцям за будуче Русі...
П. Грабовський
Основну частину творчої спадщини видатного українського письменника П. Грабовського становлять поетичні твори. Ще за його життя вийшли друком збірки оригінальних поезій — «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898), переклади й переспіви, переважала у яких пристрасна суспільно-політична лірика, бо письменник назавжди пов'язав своє життя з революційною діяльністю і вважав літературну творчість однією з форм політичної боротьби.
У пристрасному заклику « Уперед за край рідний та волю», яким розпочинається вірш «Уперед», втілено найзаповітніші бажання Грабовського. Він любив Україну і прагнув бачити її народ звільненим від тієї тяжкої «кормиги», яка отруювала кожну мить життя знедоленої людини. Тому в цьому вірші-заклику поет звертається до тих своїх сучасників, хто, як і він сам, не хоче «конати», «статись трупом гнилим живучи», і закликає їх цю «кормигу гидливу знести!». Але поет розумів усю складність боротьби горстки сміливців, які піднімалися проти самодержавної системи, тому більшість його поезій присвячено саме їм — найсумлін-нішим, найпоряднішим, які саможертовно будили своїми діями громаду від довговічного сну. Саме такому героєві, іцо своїм життям мусить підіймати нові покоління борців, віддає свої симпатії поет, адже він «стежки протира для нащадків, — його діло ніколи не вмре!».
У вірші «Справжні герої» є такі слова: «Моя хвала живим, як і померлим, отим борцям за будуче Русі». Цими рядками Павло Грабовський засвідчував вірність тим суспільним ідеалам, які давали натхнення не одному поколінню борців, які виступали за «щастя людське і волю», змагаючись з антилюдською суспільною системою. Поет підносить хвалу всім тим «трудівникам незнаним, що двигли мисль по селах, хуторах», тим, хто обрав у житті невдячні «шляхи колючі», часто жертвуючи не тільки матеріальним благополуччям і душевною рівновагою, але й своїм здоров'ям і навіть життям.

Серед таких героїв була й революціонерка Надія Костянтинівна Сиґида, яка, щоб полегшити долю своїх товаришів по нещастю, пожертвувала своїм життям у сибірській каторзі. Звістка про трагічну смерть у політичному засланні близької подруги глибоко вразила Грабовського, і він присвятив цій жінці цілу низку віршів, серед яких: «Квітка», «Над могилою», «Досе-стри», «ДоН.К.С.», «До мучениці», «Тужба» та інші. Перед нами постає світлий образ цієї революціонерки, її мужність, велика моральна сила і чистота. Рядки цих поезій пронизані глибоким ліризмом і тугою за страченим життям «такої певної, святої... такої щирої, простої » і водночас такої мужньої жінки, що своєю діяльністю могла б озарити ще не одну долю.

У сумні невольничі роки поет був особисто знайомий з багатьма революціонерами. Конкретні образи цих самовідданих борців за народну справу він змалював у віршах «До М. О-ва» (до Михайла Орлова), «До Б. С-го» (до польського засланця Броніслава Словінського), «Прощання» (про М. Стояновського). Поет звертається до друзів-революціонерів як до «рідних братів» , «нерозлучних вояків», яких «спільні змагання», «журби вселюдської сльоза» єднають до виступу «проти ката» «за те, щоб духом згоди все понялося між людьми». їхня нелегка справа — боротьба «за громадські і власні права».
Герої творів Грабовського мужньо торують шлях у майбутнє. Вони — активні, самовіддані борці «проти хижих порядків», які усвідомлюють, що на шляху до народної волі на них «жде» «неминуча борба» і «невід-дячений труд », що їм Не вдасться «прожити безсумно» своє життя, проте прямують уперед «до завершення замірів, що поклав дев'ятнадцятий вік». Вони серцем вболівають за «пригноблений люд», тому через усі перепони йдуть до своєї світлої мети — споруджують «інший лад, інший мир заповітний», «щоб людиною став чоловік!».

У поета образи таких сміливих подвижників не наділені якимись індивідуальними рисами. Борець за народну волю й права — це узагальнений образ людини, яка не може змиритися із суспільним злом і рішуче вступає з ним у нерівний бій, хоч ясно усвідомлює всі труднощі, що зустрінуться на його шляху. Грабовський не заплющував очей на ті страждання, які чекали борців проти царату. «Тьмою окрите» їхнє життя, «і в минулому могили і попереду хрести», але необхідно знайти в собі волю, сили мужньо стати до бою з силами реакції, виявитися дужчим, витривалішим за ворога. І якщо раннім віршам, як, наприклад, «До українців», «Гадка», «Мрія», притаманні настрої жертовності, то надалі такі мотиви поступаються місцем впевненості в тому, що навіть боротьба небагатьох здатна сколихнути суспільство й покликати під прапори нові покоління. Вірші «Надія», «До товариства», «Вночі», «Думка тюремна» є свідченням глибокої переконаності ліричного героя в справедливості обраного життєвого шляху:

Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой — бездольний люд спасе,
Запинать, певно, стогін всенародний.
Вітчизні щастя принесе!
Такою ж вірою в торжество «панства свободи» наснажено поезію «Не раз ми ходили в дорогу», в якій особливо підкреслюється внутрішня цільність героїв, їхня переконаність в справедливості обраної мети. Звучання його — урочисте, піднесене, адже це шлях до возвеличення «простого народу», який, усвідомивши нарешті свої права, свою гідність, підніметься з колін і буде жити на волі у «панстві свободи» — «шлях святої боротьби». Тим борцям за світле майбутнє — вічна хвала!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар