Зображення Вітчизняної війни 1812 року в романі Л. М. Толстого «Війна і мир»

Вітчизняна війна 1812 р. для Росії була справедливою, національно-визвольною війною. Наполеонівські полчища вступили на територію Росії і направилися до її центру — Москви. На боротьбу з загарбниками виступив весь народ. Прості російські люди — селяни Карпо й Улас, старостиха Василиса, купець Ферапонтов, дячок і багато інших — вороже зустрічають наполеонівську армію, дають їй опір. Почуття любові до батьківщини охопило всі верстви населення, у тому числі передових людей із дворян. «Починаючи від Смоленська, у всіх містах російської землі відбувалося те ж саме, що й у Москві»: багаті йшли, залишаючи своє майно, бідні залишалися.

Толстой говорить, що «для російських людей не могло бути питання, добре чи погано буде під керуванням французів». Їдуть із Москви Ростови, віддавши підводи пораненим і залишивши напризволяще свій будинок; кидає рідне гніздо Богучарове княжна Марія Волконська. Переодягнений у простий одяг граф П’єр Безухов озброюється і залишається в Москві, маючи намір убити Наполеона. Так дубина народної війни, за словами Толстого, піднялася зі своєю грізною і величною силою, піднімалася, опускалася і била французів доти, поки не загинула уся навала. Але огидні окремі представники чиновно-аристократичного товариства, які у дні всенародного бідування діяли в егоїстичних, користолюбних цілях. Ворог уже був у Москві, а придворне петербурзьке життя йшло по-старому: «Ті ж були виходи, бали, той же французький театр, ті ж інтереси служби й інтриги». Патріотизм московських аристократів полягав у тому, що вони замість французьких страв їли російські щі, а за французькі слова призначали штраф.

Гнівно засуджує Толстой московського генерал- губернатора і головнокомандуючого Московським гарнізоном графа Ростопчина, який через свою зарозумілість і боягузтво не зумів організувати поповнення для армії Кутузова, що героїчно чинила опір.

З обуренням розповідає письменник про кар’єристів — іноземних генералів типу Вольцогена. Вони віддали Наполеону всю Європу і «приїхали нас учити — славнозвісні вчителі!». Серед штабістів Толстой виділяє групу людей, які бажають тільки одного: «... найбільших для себе вигод і задоволень... Трутневе населення армії». До таких людей належать Несвицький, Друбецькой, Берг, Жерков...

З великою симпатією ставився Толстой до народу, який зіграв головну і вирішальну роль у війні проти французьких завойовників.

Патріотичні почуття, що охопили росіян, породили масовий героїзм захисників батьківщини. Розповідаючи про бої під Смоленськом, Андрій Волконський справедливо зауважив, що російські солдати «вперше билися там за Російську землю», що у військах був такий дух, якого ніколи він (Волконський) не бачив, що російські воїни «два дні підряд відбивали французів і що цей успіх удесятерив наші сили».

З добрим знанням справи описує Толстой славнозвісні дії російських партизан і їхніх командирів Денисова і Долохова. У центрі розповіді про партизанську війну стоїть образ Тихона Щербатого, у якому втілюються кращі національні риси російського народу. Поруч з ним можна поставити й іншого персонажа роману — Платона Каратаєва, який «уособлює все російське, народне, кругле, добре». Толстой пише: «.. .благо тому народу, який у хвилину іспиту... з простотою і легкістю піднімає першу дубину, що попалася, і б’є нею доти, поки в душі його почуття образи і помсти не заміняться презирством і жалістю».

Кульмінаційним моментом Вітчизняної війни стала Бородінська битва. Якщо підчас опису боїв, що відбувалися на чужій території (Аустерлицьке, Шенграбенське), автор зосередив увагу на деяких героях, то на Бородінському полі він малює масовий героїзм народу і не виділяє окремих героїв. І солдати, і офіцери — усі воюють не за Георгіївські хрести, а за батьківщину. Зворушують своєю моральною стійкістю захисники батареї генерала Раєвського.

Мужній опір російських військ, їхня незламність дивують і вражають Наполеона, який ще не знав поразок. Самовпевнений імператор спочатку ніяк не міг зрозуміти, що відбувається на полі бою, тому що замість очікуваної звістки про втечу супротивника колись стрункі колони французьких військ поверталися тепер розстроєними, переляканими юрбами. Наполеон натикався на масу вбитих і поранених солдат і відчував жах.

Міркуючи про результати і значення Бородінського бою, Толстой говорить, що росіяни одержали моральну перемогу над військами Наполеона. Толстой славить народ, який, загубивши половину війська, стояв так само грізно, як і на початку бою. Моральна сила французької армії, яка атакувала, була виснажена. «Не та перемога, що визначається підхопленими шматками матерії на палицях, які називають стягами, і тим простором, на якому стояли і стоять війська,

— а перемога моральна, та, що переконує супротивника в моральній перевазі свого ворога й у своєму безсиллі, була здобута росіянами під Бородіном».

Моральні якості армії, або дух військ, безумовно, впливають на фінал військових дій, тим більше, що з боку французів війна носила загарбницький характер, а з боку російського народу війна була національно-визвольною.

Народ досягнув своєї мети: рідна земля була очищена від іноземних загарбників. Такою «думкою народною» і пройнятий весь твір Л. М. Толстого.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар