Зображення життя і побуту селян в повісті «Кайдашева сім’я»

«Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» — так починається повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». У цьому творі на фоні мальовничих пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства. Повість «Кайдашева сім'я» була написана в 1878 році, і темою твору стало актуальне на той час реалістичне змалювання життя й побуту українського селянства після скасування кріпосного права. Письменник намагався показати обмеженість і неприглядність людей, які, зосереджуючись на дріб'язкових родинних суперечках, перестають помічати все інше. Коло інтересів героїв повісті сходиться на клаптику землі, на власному господарстві.

Розповідь починається зі знайомства з головними персонажами. Кайдаші мають «чималу» хату, яка «потонула в старому садку» й неабияке хазяйство: є й корова, і вівці. Буденне життя сім'ї складається зі звичайних селянських справ та клопоту. Батько — найкращій у селі стельмах, він звик працювати (колись на панів, тепер — на себе), і ми часто бачимо його за роботою. Він постійно щось стругає, майструє, звичайно, коли не зазирнув до шинка. Кайдашиха, доки не з'явилася в хаті молода невістка, сама поралася по хазяйству, а як була молодою, служила в пана. Вона вміє «дуже добре куховарить», то її часто зазивають «за куховарку на весілля, на хрестини та на храми». Отже, Омелько й Маруся Кайдаші чесною щоденною працею здобули певні достатки. У таких же традиціях виховали вони й своїх синів. Іде спокійне буденне життя. Але лише до того часу, доки брати не одружилися. Обрали вони собі працьовитих селянських дівчат. Мотря, хоч якою б вона не була непривітною, трудяща — «вешта-ючись», «наче муха в окоропі, скрізь встигала»: і обід зварити, і діжу вчинити, і «корівку» видоїти, і хату прибрати, і Мелашка вправна. Проте три'сім'ї під одним дахом не можуть ужитися.
Прагнення до самостійності й бажання мати приватну власність, щоб «своя воля воліла» в «своїй хаті» зводять нанівець всі гарні риси героїв, бо природне прагнення до самостійності у них має деформований, недостойний характер. Змальовуючи картини подальшого життя Кайдашів, Нечуй-Левицький показав, як змінюються характери цих людей у процесі боротьби за «моє» і «твоє», як поступово стираються їхні найкращі якості. Омелько Кайдаш перетворився на посмішище в сім'ї через свій безвольний характер, хоч і був доброю та працьовитою людиною. Саме побутові, сімейні негаразди вбили в ньому віру в краще життя й довели до трагічної смерті. Це відбувається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А може, і тому, що роботи стало менше, працював на себе, і з'явились «добрі гроші» й вільний час. Виявляється, що Маруся Кайдашиха сварлива, лицемірна, улеслива й жорстока. І ці риси її характеру розкриваються у всій повноті також через побутові сцени: лайки з невістками, сварка за мотовило, бійки, подорож Кайдашихи в село Бієвці, сутичка біля двору баби Па-лажки тощо.
Те ж саме можна сказати й про молоде покоління. У нескінченних чварах Карпо, і без того суворий, грубшає все більше і більше. Жадоба власності заглушила в Карпові родинні почуття й довела вже до того, що він на очах усього села женеться з дрючком за рідною матір'ю, намагаючись відлупцювати її. У безперервних родинних сутичках черствіє душею і Лаврін, грубшає і його мова. Обидва брати стали егоїстами, впертими людьми. Подібні зміни відбулися і в характерах невісток — Мотрі й Мелашки.
Картину селянського побуту в повісті доповнюють й образи та сварки бабів Палажки та Параски, що їх колоритні постаті вже знайомі нам з однойменної повісті.

І. Нечуй-Левицький навмисне відобразив побут, звичаї та моральні настанови Кайдашів та інших діючих осіб, скориставшись засобами гумору й сатири, щоб люди, помітивши в цих образах риси, притаманні їм самим, схаменулися й не ставали такими жорстокими, безжалісними та безсердечними,реалізуючи своє, цілком зрозуміле прагнення мати приватну власність.
Змальовуючи реалістичні сцени побуту, автор демонструє також своє глибоке знання народних звичаїв, обрядів, традицій, вірувань, способу життя. Чудово подані в повісті описи картин сватання, оглядин, ворожіння, знахарства, прощі в Києві тощо. Ось, наприклад, які українські народні звичаї та обряди згадує автор: коли йдеш по селу й бачиш, що на дворі або на городі працюють люди, потрібно привітатись і побажати: «День добрий! Боже поможи!»; у суботу пісень не співають — гріх; якщо хлопець пішов гуляти в інше село, то повинен поставити могорич для всіх хлопців того села; як сходять зорі на небі, дають дівчата матерям вечерю і йдуть гуляти; зайшовши в хату, гість повинен сісти — це означає, що він поважає казяїв; на заручини дівчина повинна подавати старостам рушники, які сама вишивала; після сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої; батьки хлопця, зустрівшись з батьками зарученої, повинні поцілуватись; за дівчиною дають придане; дівчина переїжджає жити в хату нареченого; виходячи заміж, дівчина все повинна вміти робити по хаті (запалити в печі, спекти хліб, зварити борщ, прясти, шити); після того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з чоловіком: «Зав'язала голівоньку, не розв'яжеш довіку » ; весілля гуляють чотири дні; на тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю, якщо пшениця зійшла, то можна починати будівництво. Побудовану хату освячує поп; хто поститься дванадцять п'ятниць, той не вмре наглою смертю та не потоне в воді; за старим звичаєм все батьківське добро припадало меншому синові; їсти вся сім'я сідала разом; у суботу їздили на ярмарок; перед церквою і в церкві чоловіки знімали шапки; у хату, особливо перший раз, приходили з хлібом; у будні дні дівчата одягали тільки червоні ки-балки та ще багато чого іншого.

Реалізовуючи свою ідею, письменник свідомо дотримувався вимог реалістичного зображення, тому образи його твору такі живі, колоритні, з такою само живою й колоритною народною мовою. Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психологи, Нечуй-Левицький описав звичайні будні без всяких прикрас, проте перед нами постають і розкриваються усі внутрішні імпульси дій персонажів. Жанрова специфіка повісті саме в тому й полягає, щоб зобразити повсякденний плин життя родини Кайдашів, побудувавши його на найрізноманітніших побутових подробицях, які до того ж часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, органічним елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, «на жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний».
Колоритний світ народного життя з усіма подробицями побуту і народних звичаїв, створений І. Нечуєм-Левицьким, забезпечив повісті «Кайдашева сім'я» почесне місце в реалістичній прозі XIX століття. Як цінне художнє надбання ця повість увійшла до скарбниці української літератури.

(2)

І. С. Нечуй-Левицький створив величезну кількість високохудожніх зразків прози, у яких яскраво змальований образ України і її народу. Його творам притаманна правдивість і широта зображення народного життя, побуту і національного характеру українців. Яскравим доказом цього факту є повість «Кайдашева сім'я».
У цьому творі Іван Левицький утілив свої багаторічні спостереження за народом, його культурою, національним характером, психологією, свої знання життя і побуту українських селян, їх звичаїв, традицій, розуміння їхніх проблем і радощів. На прикладі сім'ї Кайдашів автор правдиво показав життя і побут українського селянства в пореформений період. Письменник створив яскраві колоритні образи: старий Омелько Кайдаш з його забобонами й частими прикладаннями до чарки, його дружина — Маруся — прекрасна господиня, але дещо улеслива й чванлива; їхні сини й невістки — понурий Карпо з «брикливою» Мотрею та Лаврін з Мелашкою, що мали ніжні й тонкі натури.

Герої повісті постають перед читачем у своєму повсякденному житті. Ми детально стежимо за їхньою важкою щоденною працею, яка є не просто шляхом збагачення, а неодмінною умовою їхнього існування, за справами, пов'язаними з господарюванням. Крім того, у творі послідовно відтворені обряди сватання, закликання, замовляння від злих сил, сновидіння. Проте найбільшу увагу письменник приділив показу картин розпаду родини під впливом потягу до власності.
З одруженням Карпа, а потім і Лавріна в сім'ї Кайдашів почалися сварки, спочатку між свекрухою і невістками, а пізніше і між всіма членами родини. Згодом сварки між жінками породили бійки між Карпом та Лавріном, і навіть між батьками й дітьми. Так, під час бійки за мотовило Карпо підняв руку на батька, а Мотря в черговій сутичці вибила око старій Кайдашисі. Навіть діти, яким, здавалося, нічого ділити, під впливом дорослих починають ворогувати. Вражає, що всі лайки і бійки відбуваються через мізерні речі, незначні проблеми, які, насправді, можна легко вирішити. Кай-даші сваряться за горщики і кухлики, за межу на городі, за кабанчика і півника, але символом розбрату сімей Карпа і Лавріна, з яким доживала стара Кайда-шиха, є груша, яку вони ніяк не можуть поділити. Та ось дерево всохло, і на деякий час родини заспокоїлись, скоріше за все, щоб потім почати все знов.
Гарячу участь у сварках Кайдашів беруть баби Па-лажка й Параска, що підкреслює не тільки типовість конфлікту, але й висвітлює ще одну дуже характерну рису українців. При цьому баби ні на мить не забувають і про свою давню ворожнечу.

Життя і стосунки Кайдашів уособлюють побут усього українського селянства тих часів і віддзеркалюють національний характер нашого народу. «Кайдашева сім'я» — це твір про життя великої кількості українських селян у пореформений період, у період, коли почала зароджуватися приватновласницька психологія, коли в людей почали вкорінятися дрібні, низькі інтереси, надмірна любов до речей, що спричинило забуття справжніх людських цінностей, призвело до послаблення родинних зв'язків.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар