Зворушливий образ рідної неньки в поезії П. Грабовського «До матері» (2)

Однією з вершин поетичної майстерності Павла Грабовського є вірш «До матері». Він був створений далеко від рідних місць. Автор зазнав багатьох поневірянь, пройшов чимало доріг, перебував на засланні. Але у ці важкі хвилини він думав про рідну матір. Її образ ставав перед очима, і до неї неслась молитва сина. Таким звертанням-молитвою став вірш «До матері».
Ця поезія дуже натхненна, кожне слово — ніжне і гостре водночас. Ліричний герой засмучений і стомлений. Незгоди вже майже зломили його. Але у нього залишилася одна надія — це його матір. Життєві негаразди не змогли вбити надії, що жила в серці поета. Звідти лине молитва до матері, ніжне прохання допомогти і зберегти його:
Мамо-голубко! Прийди подивися,
Сина від мук захисти!
Болі зі споду душі піднялися,
Що вже несила нести.

Велике материнське серце. Ліричний герой жаліє його. Адже воно у тисячі разів гостріше переживає біль дитини. Тяжка доля випала матері поета-засланця, яка гостро відчуває печаль сина:
Хай я в неволі конаю та плачу, —
Важче незмірно тобі.

Але не від болю і життєвих випробувань просить ліричний герой захистити його. Найголовніше для нього — це бути чесним перед людьми. Він просить пробачення у матері, що не зміг залишитися з нею. Адже в нього є мета — це перемога добра і правди:
Бачити більше тебе я не буду;
Не дорікай, а прости;
Та від людського неправого суду
Сина свого захисти!

Мене вразив вірш майстерністю змалювання зворушливого образу матері. Автор вклав усю свою синівську любов у поетичне слово, щоб передати свій смуток і переживання за матір.

(2)

Справжній митець поетичного слова, Павло Грабовський був у особистому житті дуже нещасною людиною. Дванадцять років без перерви перебував він по тюрмах, казармах та на засланні. Його почуття та переживання, біль за свою понівечену долю не могли не відбитися у поетичних творах.
Одним з таких творів є поезія «До матері», у якій поет із зойком відчаю звертається до рідної матері, найближчої та найдорожчої людини у світі:
Мамо-голубко! Прийди подивися.
Сина від мук захисти!
Болі зі споду душі піднялися,
Що вже несила нести.

Та не лише про себе турбується поет. Із надзвичайною синівською любов'ю малює він образ своєї рідної неньки, своєї коханої мами-голубки, яка страждає не менше, ніж сам поет. Серце матері крається від того, що з її сином поводяться, як із покидьком:
Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу.
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, —
Важче незмірно тобі.

Мати поета приречена на розлуку із рідним сином. Моясливо, вона вже ніколи не побачить його, а що може бути страшніше для матері? Знає про це і син, і йому соромно за себе, соромно за той глибокий біль, якого він завдає найдорожчій людині, хоч і не з власної волі. І за це він просить у неї вибачення, бо чогось більшого зробити для матері за таких обставин він не може:
Бачити більше тебе я не буду;
Не дорікай, а прости...

Останнє прохання поета до матері — щоб вона захистила його від людського осуду, щоб розтлумачила людям, за що перебуває у тюрмі її син. Адже ж не за якийсь злочин сидить він у холодній камері, а за те, що надто любив свій народ, бажав йому кращої долі й обурювався через несправедливість, яка панувала у тогочасному суспільстві. П. Грабовський бажає бути чистим перед українським народом, незаплямованим. І в цьому він просить допомоги в матері:
Та від людського неправого суду
Сина свого захисти!
У кожному рядку поезії « До матері» бринить глибока любов і шана поета до своєї рідної неньки.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар